Ще років п’ять тому назад в Україні було понад 2,5 тис. га закритого ґрунту, де вирощуються овочі. Проте фахівці галузі стверджують, що зараз площа під теплицями скоротилась до однієї тисячі гектарів. Державні тепличні підприємства просто зникають з обличчя землі. Колись їх нараховувалося в Україні аж 120. Нині у стані працювати лише близько п’ятдесяти. За словами Владислава Кравченка, директора НДНЦ, найбільше скорочення площ відбулося у секторі плівкових теплиць. Причина – держава не дбає.

Північний приклад

В Україні є усі умови для існування тепличної галузі. Природно-кліматичні умови дозволяють отримувати непогані врожаї під склом та плівкою. Сонця в нас достатньо, аби себе забезпечити та ще й вивезти закордон, наприклад, у ту ж Росію.

До слова сказати, Росія могла би стати нам прикладом у тому, як треба вести тепличний бізнес на рівні держави. Ще з часів СРСР там існує низка установ, які займаються закритим ґрунтом. Це і селекційні господарства, і наукові інститути. Серед цих установ чимало вже перейшло у приватний сектор.

На думку Владислава Кравченка, Україні далеко навіть до такої організації. Може здатися, що для росіян проблема забезпечення населення овочами в холодний сезон значно загальніша, ніж у нас. Проте, чи в нас взимку ростуть помідори на городі?

Нині багато в чому українські тепличники звертаються за допомогою до РФ або до західних країн. Обладнання і сорти – майже все завозиться з-за кордону. Закритий ґрунт залишився повністю поза увагою держави. Що говорити, якщо навіть на селекцію тепличних овочів у Держбюджеті не передбачено ані копійчини.

Приватний сектор

В Україні вже стало доброю традицією, що державі якось байдуже до прогресивних технологій і наук. А що приносить зиск і нецікаво державі, тим займається бізнес. Теплиці тут не виняток.

Ні для кого не секрет, що найпотужнішим тепличним комплексом в Україні є комбінат “Тепличний”, що під Броварами. Це приватне господарство, акціонерне товариство, яке ніколи не стоїть на місці і займається постійними пошуками. Ось уже три роки працюють тут високі теплиці, завдяки конструкції яких створюються кращі умови для розвитку рослин, ніж у низьких теплицях. Тут постійно експериментують із сортами та гібридами, з технологіями вирощування.

В іншому великому підприємстві – “Уманський тепличний комбінат” – займаються суперсучасною технологією підвісної культури, яка передбачає циркуляцію поживного розчину. Цей комплекс також не є державним.

Таких великих приватних комплексів в Україні поки не так вже багато. Зате як гриби виростають фермерські тепличні господарства. Здебільшого ці теплиці займають невелику площу – не більше одного-двох гектарів. Маленька тепличка з головою покриває потреби родини фермера, а більше йому просто не потрібно.

Якщо великі теплиці гуртуються здебільшого навколо великих міст, то малі можуть існувати будь-де. Навіть у передгір’ї Карпат деякі ґазди займаються закритим ґрунтом. Транспортні витрати при цьому дуже незначні, адже вся продукція везеться не дальше, ніж на місцеві ринки.

Тепличний імпорт

Про ненасиченість українського ринку тепличних овочів свідчить хоча б той факт, що величезна кількість продукції завозиться з-за кордону. І це не лише у період, коли в українських теплицях “тихий сезон”.

Основна кількість імпортних огірків і помідорів надходить з Туреччини (70 % імпортної тепличної продукції), а також, в незначній кількості, із Сирії, Італії та навіть із Грузії. У цих країнах вирощування овочів у теплицях обходиться в копійки – 50 євроцентів у Туреччині. Навіть враховуючи витрати на транспортування в Україну, прибуток виходить немалий.

А надходять імпортні овочі в основному через Молдову, де немає мита на ввезення овочів з Туреччини. Звідти вже овочі потрапляють до України нелегальним шляхом. Оператори ринку відзначають, що цей канал збуту пропускає дедалі більші обсяги контрабандних огірків та помідорів.

Сильно скаржаться на закордонні овочі українські тепличники. Річ у тім, що в наших роздрібних продавців немає звички укладати тривалі угоди з виробниками тепличної продукції. Турецький помідор сильно збиває ціну і тепличникам приходиться викручуватись, аби не збанкрутувати.

Рішенням проблеми є продаж товару закордон. До входу в ЄС дуже вигідним був збут помідорів та огірків у країни Прибалтики. Нині ж залишилися відкритими поки що ринки Росії та Білорусії. Можливо, якесь полегшення принесе СОТ.

У Росію ж турецька продукція не доходить, там просто заборонено продавати огірки та помідори з цієї країни. Чи не зробити те саме й нам, замість того, щоби планувати відкриття зон вільної торгівлі з цією країною. В Україні потрібні кубометри газу, щоб зігріти теплиці, а в Туреччині замість нього працює сонце.

Про газ

До речі, проблема опалення перед тепличниками стоїть дуже гостро, особливо зважаючи на постійне підвищення Росією цін на газ. Якщо вартість газу сягне за 200 доларів США за 1000 м3, то теплиці можна буде закривати. Навіть у найсучасніших теплицях частка цього палива у загально виробничих витратах продукції становить до 30 %. Що вже говорити про теплиці зі старими системами опалення, що залишилися ще з радянських часів. А таких теплиць у нас більше половини.

Щоправда працюють і такі господарства, які використовують енергію систем охолодження різних великих підприємств: металургійних комбінатів та атомних електростанцій. Для таких тепличних комплексів подорожчання газу не є критичним.

Не є це великою проблемою і для плівкових теплиць, які опалюються виключно з настанням кризових температур – так зване аварійне опалення. Але навіть тоді, коли їх опалюють, то застосовують для цього дрова або вугілля.

Вирішенням газового питання для теплиць може бути застосування нового джерела енергії – біогазу. Звичайно, для цього, окрім будівництва біогазової установки, потрібно, аби поблизу з комплексом було якесь велике тваринне господарство. Однак, навіть якщо за енергосировиною прийдеться їхати далеко, це все ж буде дешевше, ніж купувати дорогий природний газ із Росії.

З іншого боку, усі проблеми з газом можна було б розв’язати на державному рівні. За умови, якщо, звичайно, теплиці комусь потрібні. Інакше, галузь так і залишиться дуже ризиковою справою, розпочати яку під силу тільки за рахунок значних капіталовкладень.

Для ризикованих

Закритий ґрунт економічно вигідний уже тоді, коли врожайність овочів – не важливо, чи то огірок, чи помідор – складе 30-35 кг/м2. Досягти такого результату не складно, важче побудувати саму теплицю.

Якщо будувати “з нуля”, купуючи все в голландців, тепличка в 6 га обійдеться в 20 млн. USD. Але до цього можна підійти й розумніше: в Ізраїлі придбати систему крапельного зрошення, в Німеччині – обладнання для опалення, а росіян – металоконструкції та скло. У такому разі витрати на теплицю, враховуючи усі комунікації, будуть вдвічі менші.

Якщо вітчизняних виробників скляних теплиць майже не існує, придбати українську плівкову теплицю вже не проблема. “Голандська” плівкова теплиця на 300 м2, виготовлена в Україні, коштує трохи більше 20 тис. грн. Гектар таких теплиць обійдеться в 150 тис. USD.

Як воно було

У 1946 році в Україні було засновано господарство, яке нині носить назву “Київська овочева фабрика”. Це був перший промисловий тепличний комплекс на теренах нашої країни. Але активно будувати теплиці в Україні почали тільки тридцять років потому, коли нарешті збагнули всю користь від помідора взимку. На 1990 р. у нас працювало 800 га скляних теплиць та 2 тис. га плівкових.

Негаразди, які потягнув за собою кінець СРСР, не обійшли стороною і закритий ґрунт: тепличники втратили ринки збуту, попит на продукцію різко знизився, коштів на переобладнання теплиць та нові технології не стало. Теплиці зіштовхнулися з конкуренцією з боку імпортної продукції і не витримали її. У середині дев’яностих років минулого сторіччя в Україні працювало лише не більше 40 % теплиць, що ще функціонували на початку 90-их.

На щастя зараз намічається позитивна динаміка зростання тепличного бізнесу – 15 % на рік.