Класифікація фундаментів. За видом матеріалу фундаменти поділяють на бутобетонні, з бутового каменю, бетонні та залізобетонні.

За конструктивною схемою фундаменти можуть бути стрічкові (суцільні й переривчасті), стовпчасті (які стоять окремо), пальові та суцільні.

За способом зведення фундаменти поділяють на індустріальні й виготовлені на будівельному майданчику (неіндустріальні).

За величиною заглиблення в ґрунт фундаменти можуть бути малозаглиблені (до 1 м), мілкого (менше 5 м) і глибокого (більше 5 м) закладання.

Стрічкові фундаменти застосовують у будівлях із масивними стінами, коли можливе їх неглибоке закладання, або в будинках із підвалами.

Збірний стрічковий фундамент складається із залізобетонних фундаментних плит-подушок, які працюють на вигин, і бетонних стінових фундаментних блоків, що працюють в основному на стиснення. Конструкції таких фундаментів слід приймати згідно з каталогом індустріальних виробів.

Стовпчасті фундаменти застосовують у каркасних будівлях з елементів заводського виготовлення (рис. 1.11, а, б). Складається такий фундамент із фундаментних башмаків стаканного типу під колони, внутрішніх і зовнішніх та цокольних панелей. Цокольні панелі спираються безпосередньо на фундаменти під колонами або через спеціальні фундаментні залізобетонні балки (рис.1.11, в).

Пальові фундаменти застосовують при зведенні будівель в особливих ґрунтових умовах (осідаючі, набухаючі, насипні та інші слабкі ґрунти), а також якщо на основи передаються значні навантаження від колон і стін багатоповерхових будівель. Наявність високого рівня ґрунтових вод практично завжди робить використання пальових фундаментів економічнішим порівняно зі збірними стрічковими фундаментами. Проектують пальові фундаменти з урахуванням вимог  нормативних документів.

Застосування пальових фундаментів замість стрічкових на природних основах у багатьох випадках скорочує обсяг земляних робіт до 80%, знижує витрату бетону на 50 − 70%, дає змогу підвищити рівень індустріалізації робіт нульового циклу, істотно скоротити затрати праці на будівництво майданчика, знизити тривалість зведення фундаментів і підвищити надійність будівлі.

За способом заглиблення в ґрунт розрізняють такі види паль: забивні, палі-оболонки, набивні, бурові та гвинтові (рис.1.12).

Залежно від взаємодії з ґрунтом палі поділяють на палі-стояки і висячі палі (рис.1.12, а). Палі-стояки кінцями спираються на скельові ґрунти та передають на них навантаження. Висячі палі спираються на стискувані ґрунти і передають навантаження на ґрунт бічною поверхнею та нижнім кінцем. За формою поперечного перерізу палі можуть бути круглі, квадратні, прямокутні, багатогранні, трубчасті, таврового і двотаврового перерізу (рис.1.12, б). За формою поздовжнього перерізу палі бувають циліндричні, призматичні та з похилими бічними гранями (пірамідальні, конічні, трапецеїдальні, ромбоподібні).

Найбільш вивченими і поширеними є призматичні палі (рис.1.12, б). Переріз таких паль може бути  30×30 та 40×40 см.

Суцільні фундаменти застосовують у тих випадках, коли навантаження, що передається на фундамент, значне, а ґрунт слабкий. Такі фундаменти зводять під усією площею споруди у вигляді балкових ребристих або безбалкових суцільних плит. У місцях перетину ребер установлюють колони каркаса будівлі. Суцільні фундаменти виконують, як правило, з монолітного залізобетону; вони забезпечують рівномірне осідання споруди.