Історія розвитку зарубіжного будівництва
Історія розвитку будівництва бере свій початок з найдавніших часів і нерозривно пов’язана з історією розвитку людського суспільства.
Ще у стародавні часи (близько 2 млн. років тому) первісна людина побудувала собі житло – споруду зі стінами, входом, а іноді із каркасом і дахом, заклавши принципові елементи будівель майбутнього. Для спорудження житла використовували каміння, дерево, кістки мамонта, глину. А сьогодні, в цих країнах світу, споруджені величезні будівлі – адміністративні, багатоповерхові житлові будинки, унікальні інженерні споруди і собори, промислові і гідротехнічні об’єкти та багато-багато інших споруд, що засвідчують великий розвиток науки і техніки, талант зодчих-будівельників.
Мистецтво спорудження будівель і споруд за законами корисності, міцності і краси завжди було пов’язане з вирішенням різних технічних, естетичних і економічних завдань. Кожна історична епоха по-своєму вирішувала ці завдання на рівні технічного прогресу свого часу, відповідно до своїх ідеалів. Про це свідчать пам’ятки будівництва, які дійшли до нас.
Найдавніші люди (40000-1500 рр. до Р. Х.) жили у печерах та інших природних укриттях. Поступово вони почали будували зручніші житла та інші будівлі, використовувати дерево, глину, камінь.
Першими будівлями слід вважати житла зі шкур тварин, натягнуті на дерев’яні жердини. У деяким місцевостях, де бракувало деревини, використовували кістки тварин (в основному мамонта). Близько 6000 р. до Р. Х. люди почали зводити житла з сирої цегли та дерева. Стіни штукатурили (тинькували) і розписували рослинними фарбами. Долівка була земляною або вкривалася соломою чи шкурами тварин. Столи і ліжка також були зроблені із цегли.
Поселення первісної людини
Найдавніші люди намагалися робити дахівки, накриваючи дерев’яні жердини гілками, соломою, листям і травою. У 4000 р. до Р. Х. шумери зводили будинки повністю з болотного очерету. З кількох шарів цієї рослини вони робили великі вигнуті дахівки, що правда, така покрівля не була довговічною, її доводилося міняти через кілька років.
Перші грандіозні споруди зводилися в часи рабовласницької епохи в Стародавньому Єгипті, античній Греції та Римі (ІV-І тисячолітті до Р. Х.).
Залишки давньоєгипетського храму
Одна з найстародавніших цивілізацій на землі – далекий, загадковий Єгипет. І нині людину захоплює застиглі споруди пірамід, скульптура сфінкса, який охороняє царство мертвих, велич храмів.
Піраміди зберігали останки фараонів. Кам’яну піраміду фараона Сахура в Абу Сірі, поблизу Мемфіса, збудували близько 2200 р. до Р. Х. Критий коридор від озера, що утворилося після розливу Нілу, вів прямо до поминальної зали.
Ідея, втілена у творіннях стародавніх зодчих – це ідея величі влади фараона та жерців і нікчемність людини перед нею.
Ці споруди впливали на людину монументальністю, похмурою пишністю і пригнічували її. Особливо вражають піраміди, про грандіозність яких можна зробити висновки за їх розмірами: найвища піраміда Хеопса 146,6 м., бік основи – 230 м.; під час будівництва в неї було укладено 2,5 млн. гладко притесаних кам’яних блоків масою 2,5 тони кожний.
Пам’ятки споруд стародавнього Єгипту відрізнялися не тільки величиною, а й красою. Приклад тому – Луксорський храм. Він дуже зруйнований, але й нині цей храм вражає своєю пишністю, він був багато оздоблений скульптурою і рельєфами на сюжети похмурої давньоєгипетської міфології.
Близько 3000 років до Р. Х. мешканці Європи, Єгипту, Південної Америки, Близького Сходу і Китаю почали використовувати камінь, як будівельний матеріал. Спочатку використовували
необроблений, а потім, з винайденням металевих знарядь праці, з каменю почали висікати великі прямокутні блоки, які клали один на другий. З каменю будували будинки, храми, гробниці для померлих. Багато з тих кам’яних будівель збереглися до тепер.
Близько 2000 років до Р. Х. китайці будували будинки з дерев’яних стовпів, накриваючи їх солом’яною покрівлею.
У Скара-Брей на Оркнейських островах, неподалік узбережжя Шотландії виявлено поселення з кам’яних будинків, в середині яких були кам’яні ніші для начиння, столи та нари.
Поселення було поховано під шаром піску 4500 років тому під час урагану.
Споруди Стародавньої Греції вражають благородною красою і величчю. Людина, дивлячись на Парфенон відчуває себе вищою на зріст і ширшою в плечах, розміри будівлі не пригнічували, не принижували її. Секрет гармонії ліній і форми храма Парфенона ґрунтується на такому і точному розумінні законів оптики і здорового сприйняття.
Парфенон в Афінах
Спадкоємцем Стародавньої влади став античний Рим, який запозичив у греків класичний ордер. В спорудах Риму знайшли відображення ідеї могутності і непорушності римської військової імперії. Ці ідеї найяскравіше втілені в будівлі гігантського цирку, який називають Колізеєм, від слова “колос” – “гігант”.
Будівля Парфенона – творіння республіки, а Колізея – порушення рабовласницької військової імперії. Парфенон в Афінах, будівництво якого завершилося у 432 р. до Р. Х., був найвелечезніший із усіх грецьких храмів. Було використане передове на ті часи облицювання каменем і складну систему риштування, що дала змогу звести таку велику будівлю.
Греки були вмілими будівниками. Навчання латинською мовою допомогло їм проектувати пропорційні споруди, що чудово гармоніювали з довкіллям. За 300 років до Р.Х. при містобудуванні розміщення вулиць уже виконували за сітками. Містобудівники Центральної Америки теж зводили міста
за планом. У місцях, де міста виникали на місці історичних поселень, фортів, портів і перехресть шляхів, вони не мали такого строгого планування.
Римляни перейняли багато ідей у греків, але багато нових технологій і конструкцій розробили самі. Бетон вони навчилися робити приблизно 200 років до Р. Х. Спочатку його використовували для спорудження фундаментів, та невдовзі почали використовувати для зведення стін і величезних куполоподібних дахів. Ними було розроблено арки для зведення будівель, мостів і акведуків. За 200 років до Р. Х. у всіх римських містах було споруджено інсули – чотирьох- та п’ятиповерхові будівлі – помешкання.
Колізей в Римі
Бруковані, забезпечені дренажною системою, насипні дороги були прокладені в Римській імперії, Персії, Індії, Китаї та Мексиці. Вода в місто подавалася каналами або насипними акведуками.
У 500 р. до Р. Х. – 500 р. після Р. Х. в країнах із теплим кліматом будувалися тінисті, прохолодні будинки з арками, добрим освітленням і вентиляцією. Будівничі народу майя зводили піраміди без кранів і бульдозерів. Мільйони кам’яних блоків виготовляли внизу і піднімали догори вручну. Така робота потребувала неймовірної координації зусиль.
В період 501-1100 р. після Р. Х. відбулося широке будівництво грандіозних, пишних будівель у містах багатьох країн світу. Там де були ліси, будівлі зводили з деревини, хоча пізніше її замінив довговічний камінь, а де клімат був теплий, використовували сиру висушену на сонці цеглу.
З розвитком будівельних технологій стиль споруд стає щоразу складнішим: з’являються арки, високі шпилі, куполи. Мінарети, пагоди. Шпилі церков стають вищими, їх форма – вишуканішою. Мінарети у вигляді цибулин були типовими для мусульманської архітектури.
В цей час у всій Західній Європі почали інтенсивно споруджувати замки, а згодом фортечними мурами обносили не лише замки, а й поселення, а іноді і ціле місто. Визначними майстрами такого будівництва вважалися норманці; значний успіх досягли також японці і майя.
Приблизно в 1000 р. почали з’являтися пишні палаци купців, приміщення ринків і торгівельних гільдій. Масштаби будівництва таких міст, як Хагтоу, Теотіхуакан, Кордова були просто вражаючі, але більшість населення продовжувала жити в примітивних житлах.
При зведені грандіозних соборів та замків нормандці використовували найпростіші знаряддя праці. Їх проекти були оригінальними, а майстерність – дуже висока. Ці чудові за формою, яскраво освітлені споруди були збудовані так майстерно,
що вистояли багато століть. Метод будівництва який використовували нормандці, залишається практично незмінним сотні років аж до використання сталі та залізобетону.
У готичній архітектурі відображено важливий етап розвитку середньовіччя, епоху росту міст. Готика – породження міста, його гордість, його слава. Головною спорудою міста був собор. Його велич є результатом продуманої системи пропорцій.
Суцільну кам’яну оболонку стін у соборі замінили стрункі опори, які ніби здійнялися в небо. Вони утворюють каркас будівлі. Щоб створити таку каркасну систему, потрібні були конструкції, які б відрізнялися від усього того, що було раніше.
Собор Паризької богоматері
На допомогу будівельникам прийшла стрілчаста арка. Готичні арки і склепіння легші від масивних римських склепінь.
Їх тримають стовпи з ретельно обтесаного каміння. Ці стовпи мають вигляд пучка джгутів. Тонкі кам’яні джгути піднімаються від підлоги вздовж стовпа, потім, ніби зісковзують з
нього, тягнуться вверх, утворюючи ребра склепіння, і перетинаються між собою у найвищій його точці.
Готична конструкція гранично полегшила всі частини будівлі, надавши їй мереживної витонченості. Красу фасадів готичних соборів підкреслювали численні скульптури і вітражі.
Готична архітектура повинна була переконувати у тлінності всього земного. В той же час людина своїм розумом і працею доводить прямо протилежне. Тому готичний собор не стільки кам’яний гімн релігії, скільки гімн земній красі, гімн таланту майстрів, які працювали на славу рідного міста.
Греки заклали основи архітектури, розробивши ордерну систему, її використали римляни, застосувавши нові штучні матеріали (цегла, бетон), закладаючи основи будівельної техніки та організації робіт. Готика породила принципово нову конструктивну систему арок і склепінь.
У всьому світі будинки і собори ставали щораз вишуканіші і легші. Різьблене оздоблення кхмерських храмів, дахи палаців і храмів династії Мін у Китаї, вишукане різьблення по дереву в Японії є яскравими зразками величі і різноманіття тогочасних архітектурних стилів.
Поява в мусульманському світі турків-османів вдихнула нове життя в будівельну справу. Древні стилі, удосконалені сельджуками і персами, збагачувалися новими деталями і формами. Найновіші ідеї конструкції арок, колон і мозаїки зароджувалися в Туреччині, Марокко, Афганістані та Самарканді.
Дивовижну майстерність продемонстрували інки при будівництві міста Маку-Пікчу у південній Америці, високо в Андах.
Вони звели високі стіни з величезних каменів, які були так щільно підігнані один до одного, що навіть землетруси не могли зрушити їх з місця. Місто збереглося дотепер. А тибетці, навпаки, будували монастирі, які ніби приклеїлися до прямовисних скель Гімалаїв. Прикладом такого будівництва є монастир Потала у Лхасі. У 18 ст. в Ефіопії християнські церкви вирубували в монолітних скелях, і вони слугували водночас фортецями. Ці церкви збереглися дотепер, як і інші дивовижні будівлі того часу.
Конструкція будівель удосконалювалась повсюдно, та найбільшого прогресу було досягнуто в Європі, де під впливом ідей Відродження з’явилися абсолютно нові стилі. Саме в цю епоху європейці почали випереджувати досі більш розвинуті культури Китаю, Індії та мусульманського світу. Це стосується не лише будівельної справи, але й мистецтва, науки і техніки. В Європі почали будувати зручні палаци і просторі будинки замість середньовічних укріплених замків.
Міські будинки в Англії та Нідерландах будувалися до п’яти поверхів заввишки. У дерев’яні, часто різьблені рами, вставляли маленьке скло. В Амстердамі і досі багато таких будівель. Запровадження технології обробки скла дали змогу збільшити розміри вікон.
Окремі споруди були надзвичайно складними для здійснення їх будівництва. Так, проект купола Флорентійського собору був розроблений Брунелескі у 1430-х рр. Вежа була настільки велика, що ніхто не знав, як звести на ній купол. Брунелескі вирішив проблему, установивши на вершині кран, і таким чином завершив будівництво. З античної архітектури Ренесанс переймає ордерну систему.
Колона, балка, склепіння, купол – основні елементи архітектурних композицій. Архітектура характеризується простотою, спокоєм форм і ритмів. Поряд із храмами будується багато цивільних, світських споруд. Основні риси цих, будівель – симетричність композиції, горизонтальне розчленування на поверхи, чіткий ритм у розміщені вікон і архітектурних деталей.
Для їх внутрішнього оздоблення широко використовується скульптура, ліплення, живопис.
Зодчий епохи Відродження – багатогранно обдарована людина: архітектор, скульптор, художник і талановитий інженер одночасно.
Класичним пам’ятником італійського Ренесансу є храм Св. Петра з Римі. Розпочинав його будівництво архітектор Браманте, продовжив знаменитий художник Рафаель Санті, який намагався вирішити проблему взаємозв’язку живопису, скульптури і архітектури. Закінчував будівництво собору (спорудження купола) гігант епохи Відродження Мікеланджело.
Будівельники епохи Ренесансу поряд із традиційними матеріалами (цегла, природний камінь) широко використовували будівельні розчини. Їх застосовували не лише для мурування, а й у вигляді гладенької чи рельєфної штукатурки. Практично Ренесанс – період наступу штукатурки в будівельному мистецтві.
У період пізнього італійського Ренесансу були закладені основи для нового напряму в архітектурі й мистецтві – стилю бароко (barocco (італ.) – химерний).
Бароко запозичує попередню техніку будівництва. В ньому часто використовують цеглу і штукатурку. Поверхні стін багато прикрашають архітектурними деталями, виконаними із штукатурного розчину.
Головний принцип нового напряму – динамізм, ілюзія руху простору і форми, складність об’ємів, криволінійність ліній, багатство скульптури й ліплених прикрас.
Стиль бароко проіснував в Італії більше століття, але з кінця ХVІ до середини XVII ст. він був пануючим палацовим стилем у всіх країнах Західної Європи.
Яскравий приклад стилю бароко – будинок знаменитої Дрезденської картинної галереї – Цвінгер (або Цитадель), побудований архітектором Поппельманом. Спочатку будинок був задуманий як частина великого ансамблю для свят під відкритим небом.
Багато міст було перебудовано в цьому величному стилі. Європа в 1600-1700 рр. стала осередком змін. Архітектор Крістофер Рен перебудував Лондон після великої пожежі. У Версалі, біля Парижу, для Людовика ХVІ було збудовано королівське місто в стилі бароко. Нова столиці Росії Санкт-Петербург була спроектована і забудована Європейськими архітекторами – зводилися нові палаци, урядові споруди і академії.
З ростом і розвитком Європейських міст змінилося обличчя функціональних споруд. Цегляні і кам’яні будинки, складські приміщення, нові вулиці, громадські споруди і церкви були збудовані в новому стилі. Характерною рисою нових міських будівель стали великі вікна, просторі кімнати і пишні фасади, що свідчили про респектабельність народного середнього класу. В Амстердамі, Стокгольмі, Кельні та Відні будинки і вулиці набували нових рис. Сучасне зодчество розвинулося саме з цього стилю. Завдяки грецьким колонам, виконаним у вишуканому стилі бароко, споруда Старого музею у Берліні отримала вигляд величної і непідвласної часу забудові.
Дрезденський Цвінгер
Виникнення класичного стилю сприяло розвитку науки, особливо філософії і літератури, а також розкопки Помпеї, які розпочалися у 1748 р. У період класицизму закладалися нові містобудівні принципи. Міста забудовувалися згідно з регулярним планом, увага зодчого була спрямована на створення великих, виразних ансамблів. Приклад цьому – забудова нової столиці Росії – Санкт-Петербурга.
Переломним роком в архітектурі став 1800 рік, коли традиційні стилі почали уступати місце сучасним, у будівництві почали використовувати нові технології. В Європі та Південній Америці були помітні тенденції до повторення ранніх стилів, зокрема грецького і римського, і освоєння екзотичних стилів, завезених із колоній, особливо з Індії. В цей період збільшилося будівництво величних заміських і міських особняків з модними на той час великими вікнами, а також появився новий вплив нових галузей промисловості, для яких зводилися величні фабрики і нові міста. З’явилися нові стилі – георгіанський в Англії і палладінський у Сполучених Штатах Америки. Нові технології дали змогу проектувати будівлі нового типу, при зведенні яких використовувалися нові матеріали. У 1779 р. уперше був використаний чавун для будівництва моста через річку Северн в Англії. Використання нових матеріалів набуло особливого розвитку у 19 ст.
Після завоювання Російською імперією далекого Сибіру, російські поселенці поступово захоплювали безмежні простори Сибіру. Селянські дешеві будинки традиційного стилю зводилися з колод і часто оздоблювалися місцевими візерунками з дерева. Такий же метод використовували американські переселенці, що пересувались на захід, при спорудженні дерев’яного житла. У багатьох частинах світу продовжували користуватися популярністю традиційні проекти з використанням місцевих матеріалів.
При будівництві першого у світі чавунного мосту (у 1779 році через річку Северн у Англії) будівельники використовували ту ж саму технологію, що і при будівництві будинків із дерева, бо не знали всіх властивостей чавуну.
ХІХ ст. відкрило еру технічного прогресу в будівництві. Вже на початку цього століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване залізо, потім сталь.
Перше застосування як основного будівельного матеріалу одержало скло (“Кришталевій палац” на І Всесвітній виставці в Лондоні в 1851 р. був збудований із засклених панелей). У кінці століття з металу споруджували складні просторові конструкції. У 1889 р. за проектом А. Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв’язку із Всесвітньою виставкою була споруджена вежа висотою 312 м, змонтована із сталевих елементів. З часом ця споруда стала символом Парижа.
Використання металевого каркаса відкрило можливість для спорудження в США надвисоких будинків-хмарочосів. Необхідність будівництва таких споруд була зумовлена підвищенням в умовах капіталізму вартості землі в центрі великих міст.
Крім металу, у другій половині XIX ст. починають застосовувати інші прогресивні матеріали – бетон і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальший розвиток світової архітектури. Архітектура кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. відображала прагнення зодчих до творчої свободи і впровадження сучасних технологій.
У кінці ХІХ ст. з’явився новий вид будівництва, заснований на використанні сталі для зведення “скелета” чи каркаса будівлі. Хмарочоси на сталевих каркасах вперше було збудовано у Сполучених Штатах Америки після винайдення ліфта у 1852 р. Єлішею Отісом (1811-1861 рр.). У 1884 р. Уільям Ле Барон Дженні (1832-1907) збудував у Чикаго перший хмарочос. Дев’яти поверхову будівлю навряд чи можна було б сьогодні назвати хмарочосом, та її сталевий корпус засвідчив народження нової течії у будівництві.
У ХХ ст. лідер нової архітектури – французький архітектор Ле Корбузьє в 30-ті роки ХХ ст. висунув п’ять принципів сучасного стилю: стовпи під будівлю замість першого поверху; плоский дах – його використовують як рекреаційну зону (сад, солярій, спортмайданчик, кафе); вільне планування (використання каркасних систем); вільне оформлення фасаду; подовжене вікно (стрічкове досягнення). Ці принципи були не нові, але, об’єднані в цілу систему, вони стали програмою для будівельного зодчества ХХ ст.
Нові ідеї конструювання та зведення будівель, що з’явилися після Першої світової війни у США та Європі, отримали назву “інтернаціональний стиль”. Це будівлі зі сталі, скла і залізобетону, виконані у більш функціональному призначені. У Європі і США цей напрямок очолили видатні архітектори – у Голландії група “стиль”, у Німеччині Міс Ван дер Рос, Ле Карбюзьє у Франції, який використовував залізобетон там, де до нього цей матеріал ніхто не використовував. У Німеччині архітектор Вальтер Гропіус заснував школу дизайну “Баухаус”. У США архітектор Франк Ллойд Райит заклав основи органічної архітектури, проектуючи будинки, гармонійно пов’язані з ландшафтом. В ці часи масово будують висотні будинки, так збудований в Нью-Йорку, в 1931 р., 102 поверховий будинок ЄмпайрСтейт-білдінг був найвищою будівлею світу майже 30 років.
В той же час будували великі інженерні споруди. Будівництво великого мосту “Золоті ворота” у Сан-Франциско (Каліфорнія, США) було завершено у 1937 р. Довжина головного прольоту склала 1737 м, а дві опори-вежі піднімались на 227 м над рівнем моря.
В результаті другої світової війни до 1945 р понад 40 млн. будинків було зруйновано в головних містах Європи і потрібно було будувати нові, передусім житлові. На місці зруйнованих і старих непридатних будівель зводилися нові залізобетонні і на сталевих каркасах.
Сьогодні весь світ вражають досягнення китайських та інших азійських будівничих. За останні 10-15 років ними споруджені сучасні, високо оснащені технічно, гігантські аеропорти, автомагістралі з розв’язками у декількох рівнях та інше.
Будівництво взяло старт у новому ХХІ ст. Попереду нові величні проекти, здійснення яких справа майбутніх будівельників.
Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БУДІВНИЦТВО
1.1. Будівельна справа. Роль будівництва в народному господарстві
1.2. Охорона праці і навколишнього середовища